Press "Enter" to skip to content

Івано-Франківськ: прозорий, комфортний, креативний

А ви знаєте, що об’єднує Одесу та Івано-Франківськ? Обидва міста регулярно входять до переліку міст України, комфортних для життя. Ще б пак: у нас  Чорне море, у них  Карпати з гірськолижними курортами неподалік.

Нещодавно в Івано-Франківську висадився “жіночий десант”: журналістки південних та східних регіонів України  знайомились із столицею Прикарпаття у рамках прес-туру, організованого Харківським прес-клубом за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку USAID і виконується  Internews. Тим приємніше, що впродовж кількох днів журналісткам, переважно, доводилось спілкуватись з працьовитими, розумними і професійними чоловіками.

Знайомство з містом розпочалось із зустрічі з міським головою Русланом Марцінківим.
Амбітний, активний, перспективний, багато робить для міста, але й чимало отримує критики від людей, тому що зміни викликають дискусії  — розповідають про свого мера місцеві журналісти.
Щочетверга Руслан Романович проводить прямі ефіри на телебаченні, де кожен з городян може поставити йому питання. Щоп’ятниці без попереджень інспектує міські установи та заклади, тож недарма міські чиновники називають цей день “чорна п’ятниця”.

— Ми прагнемо, аби Івано-Франківськ був містом комфортним для проживання. Це поняття включає три складові: інвестиції в роботу, комфортний транспорт, громадські простори… Місто має бути поліцентричним. Не тільки центральна частина міста, але й мікрорайони повинні мати робочу зону та місця для відпочинку, мають бути усі напрямки, — розповідає міський голова.

В Івано-Франківську піклуються про історичний центр — старовинні будинки тут відреставровані, збільшено та відремонтовано пішохідну зону, де залюбки відпочивають городяни й гості, адже в Івано-Франківську проходить велика кількість фестивалів, масових заходів. 
Для того, щоб до нас приїздили гості, потрібно зберігати культурну спадщину. 
У місті 450 пам’яток архітектури, і ми їх залюбки доглядаємо, -розповідає міський голова, але разом із тим ми розвиваємо мікрорайони, інфраструктуру. Наш ЦНАП — один із перших в Україні, ми починали із 30 послуг, а сьогодні їх понад 200, причому 120 надається в електронному вигляді. Працюють ЦНАПи в усіх мікрорайонах міста.

Молодий та завзятий, міський голова не боїться братись за “непідйомні” справи. Ремонт мосту через річку Бистриця, що веде на мікрорайон Пасічна, був не під силу міській владі чи не з радянських часів. Але вже ведуться підготовчі роботи для встановлення сучасної суцільної конструкції мосту довжиною 322 метри, у 2020 році міст буде зданий в експлуатацію.

В Івано-Франківську відроджують комунальний транспорт.
— За два роки городяни забудуть про старі приватні маршрутки, обіцяє голова, -Нещодавно місто закупило в Туреччині 42 великогабаритні автобуси, в яких: кондиціонери, USB-зарядка, місця для маломобільних пасажирів, візочків і навіть тварин, зручні сидіння, немає вібрації. Наразі працює пять комунальних автобусних маршрутів. У процесі впровадження -електронний квиток.

До речі, ціна квитка у Івано-Франківську на тролейбус — 4 гривні, на автобус — 5 гривень.
Водночас закуповуються й починають курсувати нові тролейбуси, починається будівництво нової тролейбусної лінії. Головна проблема при цьому — знайти водіїв.
Тут кілька годин до Польщі, тож місцеві жителі працюють у Європі. Важко знайти охочих на українські зарплати, хоча заробітна плата водія тролейбуса сьогодні складає понад 15 тисяч гривень, — розповідає міський голова. Щоб люди повертались — потрібно зарплати наближувати до європейських. 

Чи не найважливіша проблема великого міста — сміття.
Вирушаємо на сміттєвий полігон поблизу села Рибне, де в минулому році запустили муніципальну лінію з сортування сміття.
За вікном автобуса — величезні поляни з первоцвітами, де, попри заборону, жінки з корінням рвуть первоцвіти, які згодом, ніким не куплені та зів’ялі, повернуться на сміттєзвалища різних великих міст України.
Сортуванням сміття у різних містах України, переважно, приватні структури. В Івано-Франківську відповідальність за сміття на себе взяла міська влада. У 2016 році було закуплено лінію, яка переробляє, за словами голови КП Юрія Мороза, близько 30-40 тонн на добу.
Дивимось, як сміття завантажується на транспортеру на сепаратор, де фільтруються дрібні відходи, а далі потрапляє на сортувальну лінію. Перші два пости відбирають папір і картон, наступні — білу пет-пляшку, далі — голубу та наступні два — інші кольори. Останні сортують скло і наприкінці магнітом підбирається метал. Юрій Мороз розповів, що останнім часом на звалище потрапляє менше сировини, придатної для сортування, оскільки в місті запроваджується роздільний збір сміття.
Міська влада планує збудувати повноцінний сміттєпереробний завод, для цього є домовленість з Міністерством оборони України про виділення земельної ділянки під його будівництво. А місто, у свою чергу, допоможе розв’язати питання з житлом для військовослужбовців.
На території полігону із сміття видобувають біогаз, який переробляють на електроенергію, що реалізується за “зеленим тарифом”.
Для виробництва газу у сміттєзвалищі пробурено 28 свердловин та встановлено дві когенераційні установки потужністю 330 кВт/год кожна. Роботи виконуються приватним інвестором, фірмою “Кліар енерджі” з Чернігова, яка перемогла у відкритому конкурсі. На будівництво установки з міського бюджету не витратили жодної гривні. Будівництво сміттєпереробного заводу в Рибному коштуватиме близько 20 мільйонів гривень, і для цього також залучатимуться кошти інвесторів.

Відомо, що Івано-Франківськ отримав перше місце у рейтингу прозорості для інвестицій за дослідженням міжнародної антикорупційної мережі Transparency International, а інвестиції на сьогодні — один з головних чинників успішного розвитку.
Вирушаємо на завод «Промприлад” — одне із найстаріших підприємств Галичини, розташоване в центрі міста. У радянські часи тут виготовляли багато чого: від парасольок до деталей для легкових авто. Завод експортував свою продукцію в понад 20 країн світу. У 1990-х роках його приватизували, розпродали. Нині ж консорціум партнерів «Тепле Місто», «Інша Освіта», Pact Ukraine, MitOst та Львівська бізнес-школа УКУ реалізують тут амбітний проект «Промприлад. Реновація”. Інноваційний центр для розвитку міста реалізується в чотирьох напрямках: освіта, мистецтво, нова економіка та урбаністика. Тут поетапно відбувається перебудова заводу під сучасні приміщення, лабораторії, майстерні, виставковий та розважальний центри, готель та хостел, фермерський ринок, ресторани. 
Прогулюємось по пілотному поверху, де вже працюють творчі студії, зручна  сучасна кав’ярня, коворкінг, конференц-зал, майстерні, лабораторії, мистецький простір, галерея, кафе, бар, офіси, освітні й дитячі простори.
Сюди, на третій поверх заводу, навіть переїхало Управління інвестиційної політики міськради. Тут панує творча, невимушена та ділова атмосфера. Сума залучених інвестицій становить 1,3 млн доларів (інвестиції фондів низки країн, приватних інвесторів). Передумовою проекту стала гостра потреба в переосмисленні й інновативному та раціональному використанні постпромислових територій, які втратили свою економічну роль, а також у створенні якісного комунікаційного простору для  місцевих громад і активних громадян.
Тут зручно — бо в центрі міста — проводити концерти, освітні проекти, зустрічі; тут відкриваються виставки та проводяться фестивалі.
З 2019 по 2024 рік на решті території та приміщень, а це майже 38 тисяч метрів, буде проведено реконструкцію, — розповідає Рената Налисник, менеджерка проекту, — У Парасольковому цеху запрацює відкрита майстерня Фаблаб та центр розвитку технологій «НаноФранківськ». Мешканці міста, бізнес, українські та міжнародні фонди й інвестори зможуть придбати акції “Промприлад. Реновація” і таким чином підтримати проект та його цілі.

Івано-Франківська центральна міська клінічна лікарня абсолютно не схожа на інші комунальні українські лікарні. Тут, у цих веселих палатах, розмальованих яскравими фарбами, хочеться залишитись, відпочивати, релаксувати…
Можливо, тому що головний лікар Тарас Масляк — справжній боєць. У важкі для країни часи одягнув військову форму і воював на Сході. Повернувшись з фронту, він воює за те, щоб у іванофранківців була якісна медицина.
Медична реформа змінює систему на краще — переконаний головний лікар. — Досі у нас у медичній сфері панувала обопільна безвідповідальність — держава не відповідала за наше здоров’я і ми, як громадяни, не мали відповідальності перед державою. Відтепер все буде інакше.
Лікарня знаменита своїми операціями на відкритому серці — нині такі операції проводять у 8-ми обласних містах, але, переважно, у приватних клініках. Сьогодні Івано-франківська міська клінічна лікарня — лідирує у вирішенні кардіологічних та хірургічних проблем. За рік тут проводять близько 7 000 хірургічних втручань.
Центральна міська клінічна лікарня в Івано-Франківську обладнана на рівні сучасних європейських клінік, тут все роблять для того, щоб повернути пацієнтам здоров’я: сучасна діагностика, нове обладнання, яскраві кольорові палати й кабінети, передові технології.
Успіхів у медицині іванофранківці досягають спільними зусиллями. У лікарні є окремий відділ міжнародних інвестицій, який працює над тим, щоб залучати кошти.Прогулюючись лікарнею, розумієш, що саме так має виглядати місце, де виліковуються, зцілюються люди, де все навколо створене з єдиною метою — повернути людині здоров’я. 

«Книга добра»… Величезна й солідна, мов старовинний фоліант, вона лежить на круглому столі, і на кожному її листку, виготовленому за старовинними технологіями з черпаного паперу, що може зберігатися понад тисячу років — історії про добро, написані українськими дітьми. Обрамляє книгу дерев’яно-шкіряна палітурка, із деревини, якій 150 років…
Про унікальний міжнародний проект «Книга добра», який народився в Івано-Франківську кілька років тому, нам розповідає один із засновників благодійного фонду «Добро без кордонів», почесний консул Угорщини в Україні Василь Вишиванюк.
Проект , що розпочав свою роботу з благословення Любомира Гузара, об’єднує різних людей: серед яких — міністр закордонних справ Павло Клімкін, акторка Ірма Вітовська, письменниця Марія Матіос та багато інших відомих та шанованих… Навіть Президент Петро Порошенко з дружиною долучилися до проекту, проводжаючи на відпочинок до Угорщини групу діток-переможців.
У книзі — півсотні реальних історій і 50 малюнків про добрі вчинки, написаних українськими дітьми. Проект, що починався із створення надзвичайної книги, розвивається — за два з половиною роки історії добра описали близько 500 000 учасників проекту, дітей та дорослих із різних областей України. Найактивніші учасники мають змогу взяти участь у поїздці за кордон, щоб презентувати і подарувати Книгу Добра у найбільші бібліотеки світу, зокрема до бібліотеки Конгресу США, Парламентської бібліотеки Великої Британії, Александрійської бібліотеки в Єгипті. Примірники Книги добра уже подарували Папі Римському Франциску, Вселенському Патріарху Варфоломію, Міністру закордонних справ Литви Лінасу Лінкявічусу, главі литовського парламенту Інарі Мурнієце, главі естонського парламенту Ейкі Нестору, румунській принцесі Маргареті.
Василь Вишиванюк розповідає, що кінця 2019 року заплановано передати «Книгу Добра» в 15 країн світу за участю 1000 дітей і 200 дорослих.
— Діти наше майбутнє. Вони – наші майбутні політики, хлібороби, бізнесмени. І
чим більше дітей долучатимуться до добра, будуть творити добро, побачать добра – тим більше в них його залишиться… Ми робимо такі поїздки з тією метою, щоб українські діти, особливо зі Сходу, з прифронтової зони побачили, як живе Європа. Нам не треба йти до Європи – ми всередині Європи знаходимось, нам треба тут створювати Європу, і коли ми це зробимо, нам не треба буде проситися до Європейського союзу.
«Книга добра» проростає добром, долає кордони і подорожує світом – і це не лише образ: її сторінки виготовлені із використанням бавовняного насіння. Тож кожна із нас, журналісток із вдячністю повезла до себе, у свої міста сувенірну листівку, зроблену за технологією «Книги добра», яку можна посадити у землю, і вона проросте – як символ того, що добро дає паростки: нашими справами, вчинками, думками і проектами.

  • Не могли ми пройти й повз проблемні питання Івано-Франківська — про життя переселенців нам розповіла голова Правління Всеукраїнського об’єднання “Українці Сходу та Криму” Лариса Пантелюк. Вже п’ять років минає від початку війни, а головні питання, пов’язані з переселенцями не вирішуються. Так, ми об’єднуємось… Ми проводимо акції, нас підтримують місцеві жителі. Ми проводимо майстер-класи, беремо участь у загальноміських заходах, виграємо та реалізуємо проекти, ми отримали приміщення від Івано-Франківської обласної ради під офіс — є чимало хорошого, чим можна пишатися. Але головні проблеми переселенців залишаються… Художники Ольга Грушко та Володимир Шиян після того, як зелені чоловічки захопили їх рідні терени, переїхали до Івано-Франківська. Їх активність надихає навіть місцевих митців — за цей час вони провели 15 виставок. Але, обоє пенсіонери, змушені проживати у непридатних для життя умовах, винаймаючи найдешевшу кімнату, повз яку з грюкотом мчаться вантажівки… Ми — невидимі для влади… Ми не підтримали російську агресію, ми не лишились там, приїхали сюди, а тут ми — непотрібний баласт, з яким ніхто не знає, що робити...Держава не виконала свій обов’язок, не захистила нас, як громадян і тут ми нікому не потрібні…, — з болем і сумом розповідає Ольга Грушко. Питання житла для переселенців повинні вирішуватись на загальнодержавному рівні, тож вони чекають, поки на них звернуть увагу. Чи дочекаються? — Чимало людей вже повернулось додому, у сіру зону чи на територію невизнаних ЛНР і ДНР, там хоч і небезпечно, але є дім, — зізнається Лариса Пантелюк.
  • Сповнені вражень, ввечері вирушаємо до театру. Зовні національний академічний український музично-драматичний театр імені Івана Франка виглядає нецікаво – така собі типова сіра будівля у стилі соцреалізму. Таких однакових – за формою та змістом – театрів набудували у 70-ті роки минулого століття у багатьох обласних центрах. Але в театрі живе творчість та креатив такого високого змісту, що квитки на театральні вистави івано-франківців годі дістати – вони розходяться, мов гарячі пиріжки.  Керівник театру український театральний режисер і актор, народний артист України Ростислав Держипільський , від народження наповнений творчістю – адже він народився у Косові, “столиці” народних ремесел. Відомий, як актор, як режисер-новатор і талановитий керіник, завдяки якому театр отримав статус «національного». Ростиславу Держипільському нещодавно було присвоєно Шевченківську премію в галузі «театральне мистецтво».
    Іванофранківці активно їздять зі своїми виставами по всій Україні, роблять аншлаги своїми виставами і в Одесі, на театральному фестивалі “Молоко”, виїздять за кордон. Одна з найпопулярніших вистав, відому усьому світу — «Солодка Даруся» Марії Матіос, яку поставили 10 років тому, і вона й досі не сходить зі сцени.
    За рік у театрі створюють 8-9 вистав, і кожна з них викликає у глядачів величезний натиск емоцій, пристрастей, роздумів.
    Прогулюємось театром. Складається таке враження, що тут усюди — сцена, і це правда. В театрі 5 майданчиків для показу вистав – основна і камерна сцени, “сцена на сцені,” підвал, де відбувається «Гамлет», декораційний цех, де проходить експериментальна вистава «Модільяні»… Театр, наскрізь пронизаний театром, театр у якому немає застою… Театр, який може задовольнити будь-які забаганки, разом з тим не йде на поводу у глядачів, а підтягує його інтелектуальний рівень і виховує смак.
    Вистава “Слава героям” спільний проект іванофранківців з київським театром «Золоті ворота», копродукція, як тепер модно казати.
    Глядачі — на сцені, очі в очі з акторами, і це одразу створює відчуття у глядачів, що ми — учасники подій. У лікарняній палаті очікують операцій на серці двоє старих— воїн УПА і ветеран Великої Вітчизняної… Навіть тут, перед лицем невідомості, між ними точиться війна, а точніше не між ними, а всередині…
    Кожен із героїв — і кат і жертва, тому у глядачів — то сміх, то сльози, спектакль і трагічний і комічний водночас…
    Лаконічна сценографія сцени: величезне біле ліжко, що стоїть під кутом, посередині — водночас і ліжко, і “поле битви”, і екран, який відлунює небо, і дах, що накриває вхід у потойбіччя…
    У героїв символічні імена — Остап, воїн УПА ( франківець Олексій Гнатковський) і Андрій, радянський воїн (киянин Дмитро Рибалевський), імена з натяком на Гоголя, на зраду молодшого…
    Динаміка вистави вражає: з ходом дії зморені життям старі перетворюються у молодих хлопців, і перед нами постають реалії тієї жорстокої війни… А потім — знову лікарняна палата і вічний бій — за що?
    З яких пір українець іншому українцеві чужим став? — запитує вустами героя драматург Павло Ар’є.
    Вистава — сучасна, про нас, сучасних, що продовжують воювати, ділити Україну на Схід і Захід, на патріотів і сєпарів, на своїх і чужих. Завдяки геніальному тексту, талановитій режисурі і неперевершеній грі акторів, вона входить у кожну клітинку тіла, і, здається, операція на відкритому серці відбувається вже не з героями вистав, а з глядачем, тому що воно — відкривається і живе…
  • Сьогодні в моді — різного виду туризм. Хтось їде за кордон у гастрономічний тур, хтось — за гострими враженнями до Африки чи помедитувати в індійський ашрам. До Івано-Франківська можна їхати лишень для того, щоб подивитись виставу у місцевому театрі. І я впевнена — не прогадаєте.
    А на початку травня 3-5 травня в Івано-Франківську відзначатимуться дні міста, буде унікальний фестиваль ковалів, приїдуть гості з усього світу… Столиця Прикарпаття — гостинне, творче, красиве місто неподалік від Карпат чекає гостей…
  • Ольга ФІЛІППОВА.
    Фото Галини ЮДІНОЇ

    За результатами прес-туру на Прикарпаття в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews